Після смерті мого чоловіка ми з сином жили вдвох у сільському будинку моєї мами. Вітя закінчив школу, училище та пішов працювати механіком. Гроші даремно не витрачав та і я допомагала – поралась по господарству, бо була на той час без роботи.
Коли син сказав, що хоче одружитись, я раділа, бо думала, що він до мене прислухається і за дружину собі візьме доньку багатих знайомих. Та син в цьому плані мене розчарував. Привів додому бідну сироту, яка нічого не мала за душею – Олесю.
– Ти розумієш як вам буде важко? Вам на все потрібно буде заробити.
– Я її кохаю, мамо, і на іншій не одружусь.
Скільки я ще його відмовляла, та син мене не послухав.
Після їх весілля я вирішила їхати в Португалію на заробітки. Сину сказала:
– Обрав собі бідноту, от і живіть як хочете тепер, а я ні копійки не дам.
Так і попрощались.
Я вже 10 років жила і працювала в Португалії. Вітя з Олесею жили в нашому сільському домі. За це час у мене народилась онучка – Іринка, яку я бачила тільки по скайпу чи фото, їй уже 8 років. А Олеся вагітна вдруге. Грошей я їм так і не відправляла, збирала собі на квартиру в місті.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Місяць тому вирішила повернутись додому. Думала застану армагедон, але побачене мене вразило – діти зробили прибудову, там облаштували ванну кімнату, провели ремонт у інших кімнатах будинку, тримають невелику господарку. Іринка дуже вихована, я думала, вона гроші у мене клянчитиме, а вона лише пограти з нею просить.
За столом мене чекало ще одне здивування – Олеся приготувала всі мої улюблені страви, навіть “Наполеон” сама спекла, щоб мені приємно було. Від цього в мене подих перехопила і я вийшла на вулицю подихати свіжим повітрям. Як повернулась кажу:
– Пробачте, мене діти, я й не думала, що ви мене так зустрінете і в домі таку красу наведете.
– Що ви, мамо? Не плачте, ми завжди вам раді, – сказала Олеся.
Після вечері я цілу ніч думала, що своїми порадами щодо одруження могла сину все життя переламати. Він же зараз такий щасливий і сім’я у них гарна. І вирішила я на зароблені в Португалії гроші купити їм велику квартиру з гарним ремонтом. Вони цього справді заслуговують. Та й Олесі з дітьми в місті буде легше.
Я зрозуміла, що гроші – це не найважливіше в житті. Куди більш важливим є любов, повага та підтримка близьких людей. Цього мене навчили Віктор з Олесею.
