Бріжіт Анн-Марі Бардо народилася в Парижі 28 вересня 1934 року. Вона виросла у забезпеченій французькій сім’ї, займалася балетом, а у підлітковому віці почала працювати моделлю. У 15 років Бардо з’явилася на обкладинці французького Elle, а на початку 1950-х прийшла до кіно; її перший чоловік Роже Вадим також зіграв роль цьому переході.

Світову популярність їй принесла картина Вадима «І Бог створив жінку» 1956 року, де Бардо зіграла Жюльєтт Арді. Фільм зробив 21-річну актрису світовою знаменитістю та став важливим моментом у європейському кіно. У наступні роки вона знімалася в «Істині» Анрі-Жоржа Клузо, «Нехтування» Жан-Люка Годара, «Віва, Марія!», записувала музику і стала впливовою фігурою в моді.

Зовнішній образ Бардо — світле розпатлане волосся, виразний макіяж і вільна манера одягатися — став пізнаваним символом епохи. Але сама вона пізніше говорила, що постійна увага фотографів та тиск слави руйнівно на неї діяли. Вона переживала важкі емоційні періоди та спроби самогубства, зокрема під час роботи над «Істиною».

1973 року, у 39 років, Бардо пішла з кіно. Пізніше вона говорила, що відхід зі світу постійних образів, гламуру та громадського бажання фактично врятував їй життя. Вона оселилася в Сен-Тропі, в Ла-Мадраг, і присвятила все більше сил захисту тварин.

Її публічна зоозахисна діяльність почалася ще до виходу з кіно: 1962 року вона виступала проти жорстоких методів забою тварин, а 1977 року брала участь у канадській кампанії проти вбивства дитинчат тюленів. У 1986 році Бардо заснувала Фонд Бріжит Бардо; 1992 року він отримав у Франції статус суспільно корисного. Фонд відкривав притулки, підтримував міжнародні ініціативи та, за своєю інформацією, працював приблизно у 70 країнах.

Особиста історія Бардо складалася складніше. 1959 року вона вийшла заміж за актора Жака Шар’є, а 11 січня 1960 року народила єдиного сина Ніколя-Жака Шар’є. Пізніше вона дуже відверто казала, що не хотіла материнства і не була готова до нього; її формулювання болісно сприймалися сином. Після розлучення батьків Ніколя переважно виховувався родиною батька.

Мемуари Бардо «Ініціали Б. Б.» у 1990-х роках загострили конфлікт: у березні 1997 року паризький суд зобов’язав Бардо та видавця виплатити Жаку Шар’є 150 000 франків, а Ніколя – 100 000 франків за порушення права на приватне життя. Пізніше стосунки матері та сина, за повідомленнями, частково покращилися, хоча це не скасувало їх важкої історії. 2024 року Бардо сказала, що обіцяла синові більше не обговорювати його публічно.

Ніколя в 1984 році одружився з норвежкою Анн-Лін Бьоркан і оселився в Норвегії. У пари народилися дочки Анна-Камілла та Теа-Жозефіна. Анна-Камілла обрала юридичну професію, а Теа працювала в телебаченні та відеовиробництві переважно за камерою. Називати будь-яку з них «новий Брижит Бардо» було б неправильно: сім’я загалом віддавала перевагу приватному життю і не будувала династію знаменитостей.

Бардо залишалася суперечливою суспільною фігурою: її внесок у кіно та захист тварин сусідив із політичними висловлюваннями, через які вона неодноразово отримувала у Франції вироки або штрафи за розпалювання ненависті. Фактична розповідь про неї не повинна замовчувати її культурний вплив, ні ці суперечки.

28 грудня 2025 року Бріжит Бардо померла у Сен-Тропі у віці 91 року; про смерть оголосив її фонд. Ніколя та його дочки приїхали до Франції на похорон у січні 2026 року, залишаючись поза публічним життям. Фонд Бріжіт Бардо заявив, що продовжить її роботу. Спадщина Бардо залишається багатошаровою: фільми та мода зберегли образ зірки, фонд — її багаторічну роботу для тварин, а нащадки обрали значно тихіше життя.